Паралімпієць Максим Крипак: “Я просто любив плавати” – BBC Україна

Найтитулованіший спортсмен недавньої Паралімпіади харків’янин Максим Крипак пригадує, що вперше потрапив до басейну не заради спорту, а тому що так порадили лікарі.

У Токіо харків’янин взяв сім нагород: п’ять золотих і одну срібну медаль в індивідуальному заліку, а також ще одну бронзу – за командну естафету. А ще Крипак встановив світові рекорди.

Яка робота стоїть за таким успіхом, він розповів BBC News Україна.

Із Максимом Крипаком ми зустрічаємося у харківському басейні “Акварена”. Саме тут спортсмен готується до усіх своїх змагань.

Але сьогодні він не на тренуванні, подалі від води. Жартує, що наплавався вдосталь. Ми підіймаємося до спортивної зали.

Тут відпрацьовують “сухе тренування”. Це спеціальний комплекс вправ, які імітують рухи плавців у воді.

Максим показує один з тренажерів: “На ньому ми можемо імітувати як плавання дельфіном, паралельними рухами, так і кролем”.

Саме такі тренування замінили спортсмену басейн під час пандемії, коли він готувався до другої у своєму житті Паралімпіади.

“Треба хоч чимось себе займати, якщо ти не можеш плавати. Треба повторювати дії або придумувати вправи, які сприяють тому, аби м’язи запам’ятовували рухи плавання”, – пояснює Максим.

Паралімпіада у Токіо мала відбутися роком раніше, але пандемія скорегувала ці плани.

Якийсь час навіть було не зрозуміло, чи відбудеться вона взагалі. Зрештою до підготовки додався ще рік.

Комусь зі спортсменів це завадило досягти результатів, а комусь навпаки стало у пригоді, каже Максим: “Коли сказали, що остаточно переносять змагання, я відчував, що вже був готовий, тому засмутився. Кілька місяців було легке навантаження, навіть відпочинок. А потім з осені почав стабільно працювати”.

Коли через карантин басейни закрили навіть для олімпійців, перебралися на суходіл.

Тренувалися на майданчику у дворі тренерського будинку, а згодом у підвалі підготували імпровізований спортзал.

У Токіо плавець приїхав на піку спортивної форми. І впевненим у перемозі.

“Я бачив, яку роботу я виконав, яку роботу виконав тренер зі мною. Я просто чекав, коли мені дадуть можливість виступити”, – пригадує Максим власний настрій.

Згодом цей настрій втілився у золоті нагороди.

У синій коробочці – медаль вагою близько 600 грамів.

На зустріч із ВВС News Україна Максим захопив лише її.

Попри значення кожної нагороди, ця для нього найцінніша. Це золото за дистанцію 100 метрів вільним стилем. Саме на ній Максим Крипак побив один зі світових рекордів.

“Головна мета була – покращити свої результати. На той період на деяких дистанціях стояли мої рекорди. Якщо я покращую свій результат, то виходить новий світовий рекорд. Власне це і було: 100 на спині, 100 дельфіном та 100 метрів кролем”, – розповідає спортсмен.

“Але на 100 метрів кролем стояв не мій рекорд. Це був рекорд бразильця, який протримався, якщо не помиляюся, 10 років”, – описує він одне зі своїх досягнень.

Мова про рекорд Андре Бразілу. Його бразилець встановив 11 років тому – у серпні 2010 року.

Українець перевершив свого попередника на 0.23 секунди.

Вперше до басейну Максим потрапив у шість років. За рекомендацією лікарів.

Тоді хлопець ще не думав про спортивну кар’єру. “У перші дні, коли я прийшов на плавання, я просто любив плавати”, – розповідає Крипак.

Тренування зазвичай проходили ввечері, а навантаження зростало поступово.

Перші змагання – у другому класі, боролися учні двох шкіл.

Тоді хлопець виборов друге місце. Хоч зараз і не пригадує своїх емоцій, та упевнений – був щасливий: “Десь у віці 12-11 років я зрозумів, що без води не можу”.

Та спортивна кар’єра могла і не відбутися.

Питання про своє здоров’я спортсмен вважає неетичними.

“У мене на якийсь час призупинилося зростання результатів”, – пригадує Максим Крипак. На запитання, чи не бажав він тоді покинути спорт, параатлет відповідає: “Бажання покинути плавання було протягом усіх 20 років. У юному віці, коли важко приборкати свої думки та емоції, у період, коли результат не зростав. Але мене повертали на мій шлях, де я досяг бажаного”.

Крипаку запропонували перейти до паралімпійського спорту.

“Знали, що в мене є всі документи, аби виступати у параспорті. Вирішили спробувати, може це якось вплине на результати”, – розповідає він.

До паралімпійського плавання майбутній рекордсмен перейшов у 2015-му році, за рік до Паралімпіади у Ріо.

Його новим тренером став Василь Кеке. Вони одразу знайшли спільну мову: “В нас одне мислення та бачення тренувань”.

Почали з’являтися результати, а з ними росла і мотивація: “Я завжди, незалежно від результату, роблю висновки і аналізую, де б я міг зробити краще. І намагаюся робити все ідеально”, – характеризує себе спортсмен.

І на першій у своєму житті Паралімпіаді він робив все саме так. Хоча і зізнається – це коштувало багато нервів.

“Трибуна, публіка, глядачі, які кричали, підтримували, і атмосфера була не дитяча. Коли я проплив перший раз, довелося себе заспокоювати кілька годин. Такий був вибух емоцій. Це було золото, 50 метрів вільним стилем”, – розповідає він про перше вигране на Ріо золото.

З Бразилії до України у 2016-му молодий дебютант привіз вісім медалей: п’ять золотих три срібних.

Зараз спортсмен відпочиває після навантажень на змаганнях. Але впевнений, що за місяць вже скучить за басейном.

У планах – наступні Паралімпійські ігри у Парижі, три роки до них – не так вже й багато.

Найтитулованіший спортсмен Токіо-2020 упевнений – він ще не розкрив усього свого потенціалу і продовжує удосконалювати власний стиль.

“Я спостерігаю за іншими плавцями і дивлюся їхню техніку. Іноді пробую щось, додаю до себе, а щось прибираю”, – говорить Максим.

“І так намагаюся знайти ту саму техніку, яка максимально комфортна мені і максимально результативна для мене”, – додає він.

А ще каже: цим треба жити і тоді – перемога прийде.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!